Інна Кіщук,

юрист ЮК «Центр медичного та фармацевтичного права»

В останні роки в юридичній практиці, як за кордоном, так і в Україні, значно збільшилася кількість судових позовів пацієнтів про відшкодування шкоди за завдану психологічну травму. Що це за поняття та які перспективи судового розгляду такого виду позовів судами України та інших країн читайте у статті юриста із досвідом роботи у Великій Британії.

Що таке психологічна травма

В світовій юридичній практиці вже декілька десятиліть існує точка зору, що до психологічної травми (в окремих джерелах використовують термін «психічна травма») слід ставитися з такою самою серйозністю, як і до фізичної травми, завданої людині. Шкода, заподіяна психологічною травмою, має бути рівноцінно компенсована, адже психічна цілісність людини є невід’ємною частиною благополуччя особистості. До того ж навіть поняття «здоров’я» передбачає не лише фізичну, але й психологічну складову.

З другого боку, все ж таки виникає певний скептицизм щодо вагомості та юридичної значущості поняття «психологічна травма», а також щодо необхідності законодавчого визначення обов’язку виплати компенсації постраждалому за подібну шкоду. Особливо це стосується правовідносин у сфері медичного обслуговування, де претензії можуть бути висловлені не лише щодо шкоди здоров’ю, але й порушення прав споживачів і стандартів сервісу. Для багатьох пацієнтів будь-яке медичне втручання, навіть саме якісне та ефективне чи звичайне спілкування із лікарем, — уже серйозна психологічна травма. Невже кожний випадок психологічного дискомфорту має відшкодовуватися, та де та межа, за якою виникає правовий обов’язок із відшкодування?

Без огляду на зазначені сумніви визнання цього поняття, як предмета судового позову, чинне законодавство України починаючи із Конституції (ст. 32, 56, 62) передбачає, що фізичні та навіть юридичні особи мають право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної внаслідок порушення їх прав, свобод та законних інтересів. [1]
Що ж все-таки український законодавець розуміє під поняттям «моральна шкода» та чи є воно синонімом поняттю «психологічна шкода»?

Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)» від 31 березня 1995 р. (зі змінами та доповненнями) було визначено, що під моральною шкодою потрібно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб.

Згідно з частиною 2 статті 23 Цивільного кодексу України (ЦК) моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної особи. [2]

Таким чином, до моральної шкоди вітчизняний законодавець відносить будь-яку шкоду, яка має нематеріальний характер, у т.ч. і психологічну травму. Тобто окремо такий вид шкоди як психологічна травма у праві та законодавстві України не виділено.

Якщо ми звернемося до теорії права країн англо-саксонської системи права, зокрема Великобританії, то ми можемо відмітити, що у цих країнах використовується не лише поняття «відшкодування шкоди за завданий фізичний біль та страждання», «шкода, завдана приниженням честі, гідності та ділової репутації фізичної особи», а також і «відшкодування шкоди за завдану психологічну травму». [5]

У теорії англо-саксонського права поняття психологічної шкоди є відмінним від усіх інших видів нематеріальної шкоди та полягає в завданні нервового шоку, внаслідок якого зазнає змін психічна стабільність особистості. Наприклад, у результаті необережності водій збиває пішохода під час дорожнього руху, та завдає йому серйозних фізичних пошкоджень. Після такого випадку пішохід, який зазнав переламу стегна, нерідко й після одужання відчуває подальший негативний ефект від ДТП. Він може страждати від безсоння, чи йому постійно сняться кошмарні сни, а психіатр навіть може встановити наявність у такого пацієнта фобії до автомобілів. У такому випадку англійські юристи говорять, що разом із фізичним пораненням особі завдана особлива шкода — психологічна травма. Вона завдаватиме незручностей людині в її подальшому житті. Можливо, постраждалий ніколи більше не сяде за кермо автомобіля або відчуватиме страх навіть, коли він є пасажиром автотранспорту. [4]

Із судової практики України можна теж навести десятки прикладів, коли пацієнти-позивачі в судовому процесі намагалися отримати значні суми відшкодування за різні «психологічні проблеми», зокрема пригнічений психологічний стан, «відчуття чоловічої неповноцінності» тощо. Одна із пацієнток, яка звернулася з мільйонним позовом до відомого київського медичного центру стоматологічного профілю, у суді намагалася довести, що зазнала серйозної психологічної травми через застосування без її відома під час стоматологічного лікування пломбувального матеріалу польського виробництва. Пацієнтка зазначила, що в неї з дитинства «психологічна алергія на все польське».

Постраждати від психологічної травми можна і без отримання фізичних ушкоджень. Причиною такої травми може стати несподіваний шок від побаченого. А постраждати може навіть особа, яка стала свідком певної ситуації. У продовження розгляду прикладу і ДТП припустимо, що хтось дуже близько став свідком як пішоходу переїхали ноги. Вигляд пошкоджень, кров та крики постраждалого можуть спричинити такий самий шок і в свідків ДТП. Вони також можуть говорити про завдання їм психологічної шкоди внаслідок надзвичайної ситуації, в якій вони опинилися.

Якщо ж говорити про подібні ситуації в сфері медицини, то не можна не зазначити, що близькі родичі постраждалих пацієнтів унаслідок невдалих медичних втручань, особливо батьки, часто також просять відшкодування їм психологічні страждання та нервування, яких вони зазнали внаслідок хвилювання за своїх рідних.

Що буде доводитися при судовому розгляді

Чинне законодавство України передбачає, що для того, аби отримати компенсацію майнової чи немайнової шкоди за рішенням суду позивачеві потрібно довести факт наявності такої шкоди. Для цього існують докази та відповідні процесуальні процедури, зокрема експертиза.

У сучасній судовій практиці з цивільних справ Великобританії, США поняття психологічної шкоди у переважній більшості випадків застосовується за наявності складу правопорушення чи доведення інциденту, при якому було порушено права особистості. Для цього використовується весь арсенал юридичних засобів доказування: від показів свідків до висновків психоаналітиків. [6]

В іншій країні Європейського союзу — Швеції — застосування поняття «психологічна травма» у судовій практиці, пов’язаній із захистом прав пацієнтів, значно обмежено, оскільки у праві домінує так звана «доктрина відкритої рани». Ця доктрина передбачає безумовну компенсацію фізичних пошкоджень (травм, втрати чи порушення функцій органів і систем), які бачить людське око та/або можуть довести медичні методи дослідження та апаратура. Фактично пацієнтам-позивачам у Швеції дуже складно отримати значну суму відшкодування за психологічну травму, проте права пацієнтів цієї країни надійно захищені спеціальним законом, який передбачає виплату значних компенсацій Страховим консорціумом (суми визначаються за встановленими Консорціумом тарифами). [7]

Відповідно до загальних підстав для застосування цивільно-правової відповідальності в Україні обов’язковому з’ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають:

•  наявність шкоди;
•  протиправність діяння заподіювача шкоди;
•  наявність причинно-наслідкового зв’язку між шкодою та протиправним діянням заподіювача шкоди;
•  вина особи, яка заподіла шкоди.

Така система визначення судом наявності моральної (немайнової) шкоди, до якої, як ми зазначали, належить і шкоди, завдана внаслідок психологічної травми, виглядає достатньо раціональною, однак залишаються не менш раціональні питання. Що ж все-таки законодавець розуміє під кожним із цих критеріїв?

Стає зрозумілим, що для визнання в судовому порядку наявності психологічної травми як різновиду моральної (немайнової) шкоди позивач повинен також довести цей факт доказами. Такий стан має бути визначений спеціалістами з відповідною освітою. Причому порядок визнання (встановлення) порушення психологічної стабільності має бути процесуальним та оформлятися відповідним документом, зокрема висновком експерта (спеціаліста). В Україні суд може і не прийняти висновок психологічної експертизи чи спеціаліста-психолога, поставивши під сумнів глибину психологічних страждань та хвилювань. Однак за останні роки в основу більшості судових рішень щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди, які були прийняті на користь пацієнтів-позивачів, були покладені висновки психологічної експертизи.

Ще одним важливим елементом складу правопорушення, який визначається при розгляді таких судових позовів, є вина. За цивільним законодавством України особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності за заподіяння моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Але все ж таки залишається питання — як визначити, чи існувала вина відповідача на момент завдання такої шкоди?

В англо-саксонскій системі права чітко визначається, що коло осіб, перед якими відповідач несе відповідальність за завдану психічну шкоду, є обмеженим. Так, коло потерпілих від психічної травми розділяється на первинних та вторинних потерпілих. Первинними потерпілими є особи, які безпосередньо стали учасниками нещасного випадку, а ризик завдання фізичної травми такій особі можливо було передбачити. У такому випадку не існує жодної необхідності передбачати можливість настання саме психологічної травми, адже зрозуміло, що одне випливатиме з іншого. У Великобританії до відповідачів застосовується так званий «об’єктивний тест», який дозволяє визначити, чи передбачив відповідач настання негативних наслідків для потерпілого. За результатами тестування суд або присяжні визначають, чи адекватно відповідач діяв у ситуації, що склалася, тобто так, як би діяла раціональна особистість будучи на його місці в подібній ситуації. [3].

Як визначити розмір компенсації

На нашу думку, основною метою обов’язку відшкодування будь-якої заподіяної шкоди має бути створення умов для максимального повернення потерпілого до того стану, який передував моменту її заподіяння, але в жодному випадку таке відшкодування не повинно розглядатись як «винагорода» потерпілому за страждання, які йому довелось перенести. У разі заподіяння моральної шкоди у вигляді психологічної травми «все повернути» просто не вдасться, тому на перший план виходить саме грошова чи інша матеріальна компенсація.

*****

Читайте всю статью в журнале "МЕДИЧНА ПРАКТИКА: організаційні та правові аспекти" № 6, 2012 р.